До студентів УКУ

Про віру в майбутнє

Студентство УКУ завжди відзначалося згуртованістю, ініціативністю, творчістю та наполегливістю. Та саме зараз хочеться наголосити на потребі пожвавлення роботи майбутніх громадських діячів.

Спостерігається спад бажання молоді займатися громадською діяльністю, впливати на державні процеси хоча б на рівні організації, університету, району, міста.

Існує думка, що це пов’язано з розчаруванням, певним песимізмом у політичній царині суспільного життя. Мабуть і наші студенти попали під вплив загальної громадської безнадії.

В наш час почасти лякаються всяких спільнот, а особливо громадських чи політичних. Така пасивність звужує горизонти свого бачення інших осіб. на рівні підсвідомості рано чи пізно відчує себе неспроможною впливати. Не беручи участі у суспільному житті людина вже не захоче боротися за справедливість і можливо втратить високі ідеали. Скарги з присмаком роздратування призведуть до небажання діяти, що заражатиме інших.

Багато сказано про корумповану систему, але ніхто не говорить, що студентство у багатьох навчальних закладах підігрує хабарництву з низів. Мабуть, проблеми не тільки поза нами, а і в нас самих.

Так корисно думати вже тому, що наша поведінка у сфері нашого впливу. У противному випадку виходить як у байці Сковороди. Дурний собака намарно гавкає на всіх при дорозі, а на нього ніхто не зважає. Розумний пес мовчить хоч має прогризену ногу від вчорашньої боротьби з ворогом.

Найбільше людям подобається коли все роблять замість них. Полюбивши халяву нам залишається висловлювати свої незгоди, ганити, критикувати. Студенти полюбляють звинувачувати все від президента до своєї ж студентської ради. Скаржитися можна багато так і нічого самому не зробивши.

Як то кажуть: біда не в том, що грішники керують світом, а в тому, що праведники дозволяють їм це робити. Вони не моляться за свій народ, країну владу. Не протестують усіма доступними способами проти гріха та неправди. Не хочуть або бояться назвати гріх гріхом. Проблема в тому, що їхнє особисте життя далеко не світло і вони просто нічого не роблять.

Як на мене, існує чітка залежність песимістичності у суспільстві і стану реальних речей у світі.

Якщо говорити у контексті держави то ми маємо свободу. Такий дар волі нам дістався завдяки милості Божій та мужності боротьби наших батьків та дідів. Але виглядає так, що ми не цінуємо цього. Якщо розчарування, апатію й неробство не викорінити то на кращі зміни годі сподіватися.

Пам’ятайте вислів «Єдине, що потрібне для тріумфу зла, — це те, щоб хороші люди нічого не робили».

Майбутнє за нами молоді люди. Ми гарячої крові, сповнені ідеями, творчості та життєдайної сили. Не маємо права розчаровуватися і складат руки, бо нам належить здійснити відродження нашої держави.

До активнішої громадської позиції закликає Студентська рада УКУ. Нагадує, що впливати можна не тільки на життя університету, а й на політичні процеси суспільства в цілому. Важливо підтримувати справедливі громадські інституції аби скріплювати механізми народовладдя. Держава це ми, це ми особливо тоді коли бермо участь у її формуванні.

Будучи задіяним до функціонування державного апарату, всякого роду державних стажувань, маючи дотичність до всіляких організацій, юридичних справ, впливаючи на політичні процеси ми знатимемо як захистити себе та своїх близьких. 

Якщо не ми то хто, як не зараз то коли? Наш обов’язок змінити ситуацію на краще, де б ми не знаходилися, щоб не робили маємо відважно нести зміни.

Сьогодні Україна особливо потребує моральних керівників, політиків, лідерів спільнот. Потрібний прояв волі, відкинути комплекси і незручності, лінощі. Потрібно змінювати в першу чергу самого себе, зактивуватися, зректися диванного способу життя, присвячувати більше часу для когось, так ми розвинемо і себе.

Молода людина повинна спробувати себе у багатьох сферах діяльності, адже при такий спробах можна пізнати себе справжнього та віднайти свою справу.  

Сучасне студентство народжене в Незалежній Україні. Це означає, що тепер до вирішення долі держави залучатимуться незаангажовані особи без комплексу меншовартості. Це - зовсім нове покоління, нова і чиста сила. На нас молодих покладають надію.

На наших плечах відповідальність за наше майбутнє. Ми зобов’язані стати реактивним двигуном радикального оновлення. 

Ми зобов’язані подати приклад жертовності молодшим поколінням.

Сила й дієвість беззаконників — у безсиллі та бездіяльності праведників.

Студент 2 курсу ФБФ Андрій Дацків

Вплив фізичної культури на духовне життя християнина

Одразу зауважу, що поняття фізичної культури є відмінним від поняття спорту. Фізична культура має на меті зміцнити здоров’я, сприяти всебічному розвитку особи, пожвавити повсякденну діяльність.

Натомість спорт є професією, його головна мета - досягнути результат, який представлений хоч і не ворожим (антагоністичним), але гострим суперництвом. Спорту притаманна змагальна діяльність з чіткою регламентацією, чого немає у фізичній культурі. 

Відсутність у фізичній культурі, зчаста (часто-густо, нерідкісного) спортивного принципу «досягнути перемоги за будь-яку ціну» залишає більше простору для любові та дружби. У спорті бажання досягнути інколи призводять до переступу моральних норм. Принцип «Мета виправдовує засоби» перевищує положення чесної гри, штовхає до вживання допінгів.

Хоч заняття фізкультурою приносить радість та це принципово не те задоволення, що викликається комп’ютерними іграми, відвідуванням барів чи нічних клубів. Може видатись, що пасивний відпочинок, розслаблення на дивані чи просто байдикування можуть бути такими ж корисними як і фізична активність. Але очевидно що з погляду духовності, заняття фізичною культурою у шкалі моральних цінностей розташовані незрівнянно вище.

Рухова активність корисна як для тіла так і для духовного життя особи.

Під час занять людина вдосконалюється, дізнається більше, працює над собою, гартує свою волю. Набуває силу, яку можна використати для блага інших людей. Оздоровлення фізичною культурою, дозволяє не стати важким тягарем для ближнього. Рухова активність збільшує працездатність що відкриває нові можливості сповнити себе.

У Святому Письмі раз по раз дається заклик «Бадьоритися», що відповідає змісту слову – не спати. Потрібно рухатися щоб не заснути, бо інакше закопаємо свій талант про який нас після життя спитають.

Богом даний, безцінний дар, - здоров'я тіла потрібно берегти. Занехаяти такий дар – це закопати талант, а найкраща профілактика оздоровлення – це фізична культура. Занедбання тіла напряму пов’язане з порушенням заповіді не вбий. До того ж тіло є Храмом Духа Святого.

Безплідно протиставляти в людській природі душу і тіло, бо вони складають цілісність, і як душа впливає на тіло, так сам стан тіла впливає на душу. Достатньо згадати пости з обмеженням у їжі, що благотворно діють на душу через тіло.

Людська душа явлена у тілі. Від стану тіла залежить більш чи менш активне сходження людини до Бога. Царство Небесне - всередині нас, в ми істоти із крові та плоті. Від так будь-яке поривання Духа повинно супроводжуватися очищенням і оздоровленням тіла. Отож бажання скласти подяку Богові за дароване нам життя мало б  виражатися також і в турботі про збереження свого життя.

Апостол Павло пише: «Сам же. Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота – дух і душа і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа» (1 Сол. 5:23). Турбота і догляд повинні відбуватися по ієрархії – спочатку душа, а потім тло, втім тілу теж потрібно приділяти увагу: «Вправляйся в благочесті, бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне, бо має обітницю життя теперішнього і майбутнього (1 Тим. 4:7,8).

Нажаль сьогодні в українців є нерозуміння духовної важливості підтримання життєдіяльності свого тіла. Щоби нація зреалізувала своє призначення Господь дає їй певні засоби. Але щоб реалізувати Його бажання можливо за наявності волі до життя, яка залежить від праці над собою самої людини. Люди, які в Бога вірять повинні підтвердити цю віру своїм прагненням жити. Саме воля до життя є найвищим мірилом того, наскільки спільнота відчуває себе нацією.

Ми маємо обов’язок показати приклад майбутнім поколінням. Для дітей дуже часто улюбленцями виступають ті, що впроваджують в їх життя фізичну активність. Це як правило вчитель з фізкультури, тому він повинен бути моральною людню. Діти наслідують все що пов’язано з радістю руху. Виховання дитини через рухову активність є ефективним.

Духовність це зростання в любові. Ф.к. здійснюється у спільноті, де відкриваються особливі стосунки. Відвідування спортивних секцій чи фізкультурних заходів дає нові знайомства, вчить взаємодіяти з людьми. Діти, що відвідують заняття не тільки виростають здоровими, а й працьовитими.

Це чудова нагода порадіти з іншим, допомогти йому, розвиватися разом з іншими, дякувати разом Господу за дар можливостей. Контактування один з одним на позитивному емоційному фоні особливо тренує людину вбачати іскорку Божу в іншому.

Будьте активними, подавайте за взірець здоровий спосіб життя, щоб дивлячись на вас ніхто не занедбав своє тіло. Це так само як християнин повинен показувати у всьому приклад і не зводити людей на дурне. Це напряму стосується слів Ісус Христос сказав: «А хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісити йому камінь млиновий на шию і потопити його в морській глибині" ( Мф. 18. 6).

Маємо дар рук, ніг тож тішмося цим, маємо сили використовуймо їх. Подякуймо Богові, будьмо вдячні Господу не тільки на словах, а й на ділі, створюймо самі у собі волю до життя.

Фізична культура часто проводиться на природі, вона нагадує про красу Божого творіння, нагадує про нашу відповідальність за навколишнє середовище.  Всякого роду рекреації дають змогу відпочити, немов освіжитися перед щоденною роботою, що призводить до збільшення ефективності праці.

Фізична культура ворог комфортності. Рух іде наперекір егоїзму, забування про іншого, затишку легкого, собі вгодного життя. У нашому бутті немає місця на застої та деградації. Вислів «ми проти зручного життя» придуманий недарма, з важкості старань виходить результат.  Життя то дорога, а на дорозі не стоять на дорозі ідуть.

Фізичний розвиток активізує людську діяльність, а це дозволяє ефективніше виконувати свої обов’язки. Якщо людина лінується дбати про своє здоровя то в результаті стає важким тягарем для своїх близьких.

Розуми світу стверджували, що фізичні вправи можуть замінити безліч ліків, але жодні ліки у світі не можуть замінити фізичні вправи. Не раз сказано, що рухова активність формує культуру оптимізму, культуру бадьорості. Тисячі і тисячі разів я своїм хворим за допомогою фізичних вправ повертало здоров'я не одному хворому.

Тілесні рухи омолоджують, промасажовують і освіжають мозок. А життєздатний вповні мозок нам потрібний для найважливішого – прямування до Бога. Мозок, органи чуття пізнають, осягнення, розуміння можна розглядати і в духовному вимірі. Для пізнання потрібне функціонування роботи головного мозку і цьому можуть зарадити вправи фізичної культури. Вправи на шию, рухи у плечового поясі, самомасаж шиї, сприяють кровопостачанню головного мозку, що в свою чергу сприяє процесу навчання.

Взволяє молодь із тенет апатії та байдужості, відводить від сумнівної компанії. Служить альтернативою до бездарного проведення часу, слугує корисним замінником різного роду наркоманій: алкоголю, тютюну.

Процес розвитку держави проходить не так як би хотілося. Про це свідчить послаблення генофонду нації, хворобливий стан українства, втрата віри у високе покликання.  Уваги приділеної нами на здоровя нації і кожного зокерма на сьогодні нікчемо мало. Треба діяти, бо інакше розвалимося як народ, зникнемо як цивілізація і на нашій території буде інша мова, буде жити інша нація, більш свідома та яка буде дбати про себе, цінувати себе. 

Можливо Церква має взяти ще і цей тягар взяти на себе і працювати у цих напрямках. 

Для зміни такої гнітючої ситуації кожен з нас повинен зробити дуже багато, а сил для цього потрібно просити у Господа: «Ті ж, що на Господа уповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть вперед, не знемагають» (Іс.40:30-31)

Фізична культура хороший засіб для подолання стресів, психологічний перенавантажень,

Мені доводилося чути як на запитання «Отче я лінивий, що мені робити?», священники відповідали, - «почни з ранкової гімнастики».

Молитва і піст потребують волі людини, заняття ф.к. теж. 

Для того щоб молитися на початкових етапах духовногоо життя потрібно в певній мірі заставляти себе. Дійсно, щоб вимкнути людиновгодний телевізор і пожертвувати свій час на молитву потрібний вияв волі. У духовному житті постійно виникають завдання для вирішення яких потрібно тренувати свої духовні мязи. Така логіка життя без жертв не можливо здобути вагомі результати  і навіть справжнє задоволення.

Потрібно бути атлетом духу. 

А твердо сказати «ні» спокусам, пристрастям це уже духовна перемога. На такі звершення позитивно впливає фізична культура адже вона як іспорт дає правильну модель духовної боротьби, підштовхує до перемог. 

Ожиріння, яке знищує тіла мільйонів людей у всьому світі часто бере свій початок від лінощів. А чи не є це занедбання тіла – «Храму Божого».

Господь наділив людину свободою волі і будь-хто може сказати «ні» некорисним булочкам і сказати «так» активному проведенні часу.

Далеко не всім поталанило бути працездатним. Варто нагадати про організацію фізкультурних заходів для осіб з обмеженою дієздатністю. Милосердя християнина передбачає всіляко допомагати потребуючим, неповносправним, яким чи не найбільшу радість приносить будь-яка рухова активність. До того ж самі волонтери збагачуються духовно при взаємодії з неповносправними.

Фізична культура пов’язана з духовністю не тільки у вище сказаному. Банально, але маючи низький рівень фізичного розвитку нам буде важко при молитві бити поклони. Також при незадовільному функціональному стані крутитиметься голова при спробах посту.  

Шлях вдосконалення і праці над собою прослідковується у святих. Взагалі аскеза напряму і скрізь пов’язана з фізичною культурою, що є ще одною великою темою. До прикладу Сятий Семен Стовпник дуже довго стояв на одній нозі, але це вже фізичний розвиток.

Важлива співпраця між церквою та інституціями фізичної культури та тими, що споріднені з ідеєю здорового способу життя.

Андрій Дацків