Що є істина?

Для когось істина в вині,

Голодним у котлеті,

Вона для когось у вірші,

А хтось її побачить в сигареті

Хіба  узрить глибоку воду у собі

І взнає, що вона десь там -  на дні

«Пилат сказав Йому: Отож, Ти – Цар? Ісус сказав: Ти кажеш, що Я – Цар; Я для того й народився і для того прийшов у світ, щоб засвідчити істину; Кожний, хто від істини, слухає голос Мій. Пилат сказав Йому: Що є істина?» (Ів. 37-38).

Пізнати істину – це знайти сенс життя, пережити найголовніше, це віднайти джерело всього доброго і напитися з нього. Істина вища всього, тому і досягається лише за допомогою надприродного, із благословенням з гори.

Людина переоцінила свої можливості коли понадіялась осягнути істину розумом. Істина не потребує захисту, вона просто є, вона дається даром кожному хто її хоче. Вище наведений епізод із Святого Письма нагадує, що можна старанно шукати, щодень роздумувати і не помітити її поруч себе.

Відчуваємо незриму душевну схожість людей з різних континентів, бачимо віщі сни, переживаємо дежавю, пізнаємо добро як щось дожиттєво відоме, говоримо про спільну душу всього людства. Наш досвід вказує на вічність, що перебуває в нас. Повсякденні чуда показують істину, що залягла у нашому нутрі.   

Істина з нутра людини природно прагне знайти себе. Тривалі пошуки у всьому твориві врешті приводять до скарбу, що завжди перебував у сховку іншої людини.

Одна із багатьох приголомшена силою істинного слова впізнає й нестримно вигукує «Блаженне лоно що Тебе породило і груди що Тебе годували» (Лк. 11.27). Жінка зачарована правдою не може стримати емоцій як і Архімед коли кричав «Еврика!», як і студенти УКУ коли торкаючись містичного логосу на парах не раз скрикали «Нічого собі!».

Творець заклав себе в творінні, а ми творіння з благословення шукаємо Його в собі. Часом прозрівають духовні очі й починають бачити людину з іншої сторони – зі сторони істини.

Істина неосяжна. Інколи знайомі дивуються з наших можливостей, часом ми з їхніх, а деколи самі подивляємо собі. Буває з трепетом душі в іншому впізнаємо щось вище, як Петро впізнав Бога - «Ти Христос Син Бога живого» (Мт. 16.16).

Шукаєте істину? Придивіться, можливо вона поруч вас.

Андрій Дацків

Опис одного художника

Малюнок

Малюнок – прояв середини

Ми від природи навчені краси

Очам промовив – ми усі єдині

Прекрасне – наша місія, нема інакшої мети

Картина. Такі яскраві фарби. Навіює спогад про дитинство чи навіть про те що було перед ним. Затишно, теплий жовтий колір кличе познайомитись з собою.  

Невідоме вогненне місто точно знане моїй душі. Воно заховане у людських внутрішніх глибинах і зі середина виривається привітна посмішка мистецькому експонату. Я лише здвигаю плечима нерозуміючи походження мого знайомства з прекрасним.

Я художник, люблю малювати нетримаючи пензлика в руках. Зрештою, це не вашко, поміж мілярд майстрів постійно жевріючих слів, я як і всі здатен розпалити словом.

Ти намалював картину на зимовому вікні? Як і Ти

Пензлика берем і ми собі.

Тому художники немов священики-миряни

Провадять літургійний спів очами.

Нечувано, ми здатні словом творити слово про свого Творця. Богословя – вид мистецтва, де майстр малює Бога.

Новонароджена дитина лізе до гарнішого малюнку, а гори подобаються в незалежності відвиховання. Щось точно вже закладено у нас.

Невже всяка картина – то спомин попереднього життя? Актом творення Бог звертається до людини, актом творення людина звертається до свого Творця. З верхів лягає ідея на папір, забираючи назад художника з собою в гору. Богословя – справа митця, що намалював себе малюючи Творця.

Блакитний період художника, виблиск внутрішньої історії його духу. Його бажання вийти за межі тісного світу лягає на творі митця. Сам малюнок, сам унікальний, єдиний шедевр, своєю красою наче дякує первинному джерелу звідки усе витікає. Бачу прекрасне у всьому! Сам Бог зодягнувся у всю земну красу.    

Як жовтий мед переливається по білім маслі?

Хіба це не мистецтво, ніба ці не прекрасно?

Усюди, скрізь і всьому ми бачемо частиночки краси.

Прекрасно! Ми всі, ми наче в казці.

Здається ніби все це гра в тонах

Агов це рай?

Ні, ні це ти в іконах і Церквах.

Андрій Дацків